Запропоновано алгоритм застосування методу Лапласа для розрахунку найпростiшої дiаграми Р. Фейнмана з однiєю петлею, що виникає в найпростiшiй скалярнiй теорiї . Розрахунок внеску такої дiаграми в амплiтуду розсiяння потребує обчислення чотирикратного iнтегралу по компонентах чотири iмпульсу, що циркулює по петлi. Суть методу Лапласа для розрахунку багатократних iнтегралiв полягає в тому, що якщо модуль пiдiнтегрального виразу має всерединi областi iнтегрування точку достатньо гострого максимуму, то iнтеграл можна замiнити гаусовим iнтегралом шляхом представлення пiдiнтегральної функцiї в видi експоненти вiд її логарифму i розкладу цього логарифму в ряд Тейлора в околi точки максимуму з обмеженням доданками другого ступеню. В роботi показано, що всерединi чотиривимiрної областi iнтегрування є двi двовимiрнi поверхнi, якi не перетинаються мiж собою, i на яких досягається максимум модуля пiдiнтегрального виразу. При цьому виникає проблема, яка полягає в тому, що пiдiнтегральний вираз неаналiтично залежить вiд параметрiв, якi вiдповiдають за обхiд полюсiв. Також неаналiтично вiд цих параметрiв залежать i похiднi вiд логарифму амплiтуди розсiяння. Проте, в роботi показано, що цi неаналiтичностi компенсують одна одну. Так вiдбувається тому, що при наближеннi параметрiв, якi визначають обхiд полюсiв, до нуля, неаналiтичнiсть амплiтуди спрямовує «висоту» максимуму до нескiнченостi, а неаналiтичнiсть похiдних наближує «ширину» максимуму до нуля. Оскiльки основний внесок в iнтеграл робить малий окiл кожної з поверхонь, то в роботi проведено розгляд внеску кожного з цих околiв окремо, а внесок дiаграми в амплiтуду розсiяння розраховано як суму внескiв цих околiв. Для кожного з цих внескiв шляхом переходу до вiдповiдних змiнних iнтегрування вдається виключити неаналiтичнiсть, пiсля чого параметри, якi вiдповiдають за обхiд полюсiв можуть бути наближенi до нуля. В результатi такої процедури три з чотирьох iнтегрувань можна виконати аналiтично i розрахунок внеску дiаграми в амплiтуду розсiяння зводиться до чисельного обчислення однократного iнтегралу в скiнчених границях вiд виразу, який не мiстить неаналiтичностей. Описаний метод розрахунку застосовано до побудови моделi залежностi диференцiйного перерiзу пружного розсiяння вiд квадрату переданого чотириiмпульсу – манделстамiвської змiнної. Розрахунок проводився до дiаграм, отриманих в межах методу багаточастинкових полiв. Отриманий результат призводить до скiнченого значення амплiтуди розсiяння при (на вiдмiну вiд теорiї збурень КХД).
Одеський нацiональний полiтехнiчний унiверситет,
Проспект Шевченка 1, Одеса, 65044, Україна
1 Вступ
На протязi довгого часу дiаграми Фейнмана використовуються як iнструмент для розрахунку спостережних в експериментi квантово-польових процесiв [1], проте достатньо ефективного методу розрахунку внескiв дiаграм з петлями на сьогоднiшнiй день не iснує. Труднощi розрахункiв iнтегралiв, що вiдповiдають дiаграмам Фейнмана разом iз сумнiвами в можливостi застосування теорiї збурень у випадку великих значень константи зв’язку призвели до формулювання рiзних феноменологiчних пiдходiв до розрахункiв експериментальних характеристик розсiяння [2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11], що дозволяють уникнути прямих розрахункiв багатовимiрних iнтегралiв по чотириiмпульсах вiртуальних частинок. Серед цих моделей, найбiльш популярними є тi, що пов’язанi з реджiонною теорiєю. Проблеми цих моделей детально розглядалися в роботах [12, 13].
Ще одним напрямком подолання труднощiв, пов’язаних iз розрахунком iнтегралiв, що вiдповiдають багатопетльовим дiаграмам Фейнмана є застосування методу Монте-Карло для багатовимiрних iнтегралiв [14, 15, 16]. Але застосування методу Монте-Карло є складною процедурою, яка потребує великого обсягу чисельних розрахункiв i при цьому є малоефективною з точки зору виявлення фiзичних механiзмiв, вiдповiдальних за ту чи iншу поведiнку величин, що спостерiгаються в експериментi. Метод, який ми збираємось запропонувати в цiй роботi є значно простiшим i потребує значно меншого об’єму обчислень. Цей метод оснований на застосуваннi вiдомого методу Лапласа [17] для багатовимiрних iнтегралiв.
Застосування методу Лапласа значно спрощує розрахунки внескiв у перерiзи безпетльових, а також деяких петльових дiаграм Фейнмана [12, 13, 18]. Всi дiаграми, що розглядалися в згаданих роботах мали таку властивiсть, що особливi точки пiдiнтегральних виразiв, до яких застосовувався метод Лапласа, знаходилися поза областю iнтегрування. Це дозволяло малi комплекснi параметри фейнманiвських знаменникiв, якi вiдповiдають за «правильний» обхiд полюсiв (ми будемо позначати їх далi як зазвичай ), наблизити до нуля ще до розрахунку iнтегралу.
При розглядi дiаграм пружного розсiяння, ми не маємо такої спрощеної обставини. Для дiаграм пружного розсiяння в областi iнтегрування можна видiлити такi її пiдмножини, на яких пiдiнтегральний вираз стане нескiнченим i iнтеграл втратить сенс, якщо згаданi малi параметри наблизити до нуля. В такому випадку наблизити параметри до нуля ще до розрахунку iнтегралу неможливо. Тому до проблеми чисельного розрахунку iнтегралу додається проблема чисельного здiйснення граничного переходу. З iншого боку, оскiльки iнтеграл в кiнцевому рахунку iснує, це означає, що нескiнченостi пiдiнтегрального виразу, що виникають при наближеннi до нуля повиннi компенсуватися наближенням до нуля мiр цих пiдмножин, на яких цi нескiнченостi досягаються. Тобто при ненульовому, але малому до граничного переходу пiдiнтегральний вираз буде мати рiзкий максимум, «висота» якого наближатиметься до нескiнченостi при Але й «ширина» максимуму також наближатиметься до нуля при i цi два ефекти повиннi компенсувати один одного. Вже ця обставина могла б дозволити застосувати до розрахунку iнтегралу метод Лапласа, в якому роль «ширини» максимуму визначається детермiнантом матрицi других похiдних вiд логарифму пiдiнтегрального виразу в околi точки максимуму. Однак метод Лапласа можна застосувати простiше i математично бiльш обґрунтовано за допомогою алгоритму, який пояснимо на прикладi найпростiших петльових дiаграм пружного розсiяння. Цей алгоритм планується застосовувати для дiаграм пружного розсiяння з довiльною кiлькiстю петель.
Метою роботи є запропонувати ефективний метод розрахунку дiаграм Р.Фейнмана i застосувати його на прикладi найпростiшої дiаграми з однiєю петлею.
Розглянемо найпростiшу дiаграму пружного розсiяння з однiєю петлею (Рис.1). Оскiльки у експериментах з пружного розсiяння адронiв, наприклад протон-протонного розсiяння, найбiльший iнтерес представляє модель взаємодiючих багаточастинкових [19, 20], бiспiнорного (протонного) i глюбольного полiв. Однак така модель потребує великого об’єму обчислень, тому в данiй роботi ми пропонуємо розглянути модель iз скалярними частинками, яка вiдповiдає розсiянню мезонiв.
Аналiтичний вираз, що вiдповiдає дiаграмi на Рис.1 має вид:
(1)
Позначення i означають масу мезону i масу глюболу вiдповiдно. Всi величини розглядаються обзрозмiреними на масу мезону. Позначення означає ефективну константу зв’язку. Маса глюболу i константа озглядаються як пiдгiннi параметри задачi.
Якщо ми за допомогою методу Лапласа будемо шукати точки максимуму пiдiнтегрального виразу до , то значення пiдiнтегральної функцiї в точцi максимуму буде наближатися до нескiнченностi. Окрiм того, сама функцiя, а вiдтак i її логарифм не можна буде представити рядом Тейлора i обмежитися в цьому рядi доданками другого порядку. Для розв’язку зазначеної проблеми ми пропонуємо наступний пiдхiд. Розглянемо ситуацiю, коли ще не наближене до 0, але має мале значення. Пiдiнтегральний вираз в формулi (1) мiстить добуток чотирьох знаменникiв. Пiд «знаменниками» будемо мати на увазi вирази:
(2)
Тобто, мова йде про вирази, якi залишилися б у знаменниках дробiв у (1) пiсля граничного переходу . Внаслiдок малостi основний внесок в iнтеграл буде вносити область, в якiй найбiльша кiлькiсть знаменникiв (2) дорiвнює нулю. Якщо цю кiлькiсть позначити як , то на нiй пiдiнтегральний вираз матиме величину i чим бiльше буде , тим бiльшою буде ця величина.
2 Системи рiвнянь для одночасного обернення в нуль знаменникiв (2)
Оскiльки величина яка визначається спiввiдношенням (1) є Лоренц-iнварiантною, її можна розраховувати в будь-якiй системi вiдлiку. З мiркувань зручностi розрахунку в якостi системи вiдлiку оберемо систему центру мас вихiдних частинок. При цьому третю координатну вiсь системи координат спрямуємо уздовж тривимiрного iмпульсу першу оберемо перпендикулярної третiй, але так щоб вона належала площинi iмпульсiв i , а другу - перпендикулярно площинi першої i третьої так, щоб утворилася права система координат.
Розглянемо системи рiвнянь, якi утворюватимуться, якщо одночасно прирiвняти до нуля два знаменники з тих, що наведенi в (2). Розглянемо спочатку такi комбiнацiї, в яких один iз знаменникiв вiдповiдає горизонтальнiй лiнiї на рис.1, а один - вертикальнiй. Почнемо з пари знаменникiв i . Якщо записати для цих знаменнникiв вирази по вiдношенню до системи центру мас вихiдних частинок, то отримаємо систему рiвнянь
(3)
Оскiльки обидва вирази в лiвiх частинах рiвнянь системи (3) повиннi дорiвнювати нулю, як наслiдок - вони повиннi дорiвнювати один одному:
(4)
З цього рiвняння видно, що квадратичнi по компонентам чотириветора доданки однаково входять в обидвi частини рiвностi. Тому iх можна вiдняти вiд обох частин рiвностi. В результатi отримаємо простий зв’язок мiж компонентами i :
(5)
Пiдставляючи (5) в друге рiвняння системи (3), отримаємо:
(6)
Розкриваючи в цьому виразi дужки i видiляючи повний квадрат по пiсля перетворення отримаємо
(7)
Приймаючи умову
(8)
як це обговорювалося у вступi, бачимо що у випадку коли реалiзується знак <<менше>> рiвняння (7) не має жодного розв’язку, а у випадку <<дорiвнює>> будемо мати лише одну трiйку чисел яка задовольняє цьому рiвнянню, але з одним значенням що знайдеться з (5) утворить множину нульової мiри в областi iнтегрування (1) i тому не дасть внеску в iнтеграл. Отже рiвняння системи (3) є несумiсними i знаменники i одночасно в нуль не обертаються.
Для першого i третього знаменникiв отримуємо систему
(9)
Ця система вiдрiзняється вiд (3) лише замiною Роблячи таку замiну отримаємо ту ж систему що й (3), вiдповiдно з тим самим висновком, що така система не має розв’язкiв. Отже перший i третiй знаменники одночасно нулю дорiвнювати не можуть.
Для першого i четвертого знаменникiв отримаємо систему
(10)
Тут якзазвичай позначено кут мiж векторами i . Або при нашому виборi вiсiв, є кут, який вектор утворює з третьою координатною вiссю (кут iз першою вiссю при обговореному виборi системи координат буде а з другою - )
(11)
Знов прирiвнюючи вирази в лiвих частинах рiвностей (11), як це було зроблено для (3), матимемо:
(12)
Пiдставляючи це спiввiдношення в друге з рiвнянь системи (10) отримуємо
Видiляючи в цьому спiввiдношеннi повнi квадрати по i пiсля перетворень, отримаємо спiввiдношення:
(16)
З цього спввiдношення видно, що й i не можуть дорiвнювати нулю одночасно.
Для другого i четвертого знаменникiв отримаємо систему
(17)
яка знов вiдрiзняється вiд (10) лише замiною на Тому вводячи замiсть нову змiнну отримаємо систему, яка не має розв’язкiв. Це означає, що й система (17) також розв’язкiв не має.
Отже можемо зробити висновок, що жоден iз знаменникiв, що вiдповiдають вертикальним лiнiям не дорiвнює одночасно нулю разом з жодним iз знаменникiв, що вiдповiдають горизонтальним лiнiям. Звiдси можемо зробити висновок, що анi всi чотири знаменники, анi жоднi три з них не можуть дорiвнювати нулю одночасно.
Розглянемо тепер можливiсть одночасного обертання в нуль для двох знаменникiв, що вiдповiдають горизонтальним лiнiям дiаграми рис.1, тобто першого i другого знаменникiв. Вiдповiдна система рiвнянь в системi центру мас вихiдних частинок має вид:
(18)
Враховуючи, що
, цi два рiвняння можна переписати в видi:
(19)
Вiднiмаючи вiд першого з цих рiвнянь друге отримаємо , звiдки . Пiдставляючи в будь-яке з рiвнянь системи (19) пiсля перетворень отримаємо рiвняння
Отже серед множини стовпцiв виду
можемо видiлити пiдмножину тих стовпцiв, компоненти яких задовольняють системi рiвнянь
(20)
Цю пiдмножину будемо далi називати <<пiдмножиною 1 >>. На цiй пiдмножинi першi два знаменникi дорiвнюють нулю i тому ця пiдмножина дає внесок в iнтеграл максимально можливого порядку . В наступному роздiлi ми розглянемо внесок пiдмножини 1 в iнтеграл (1).
Розглянемо тепер можливiсть рiвностi нулю третього i четвертого знаменникiв одночасно. Перед тим як розглядати вiдповiдну систему рiвнянь зручно зробити замiну змiнних iнтегрування. Пiсля замiни маємо
(21)
Також спростити подальший розгляд можна спецiальним вибором напрямкiв координатних вiсiв в системi центру мас вихiдних частинок. Але можна ввести новi зручнiшi координати. Оскiльки
то паралелограм, побудований на векторах i є ромбом i його дiагоналi, уздовж яких напрямленi вектори i є перпендикулярними. Тому зручно вiсь 3 спрямувати уздовж вектору , а вiсь 1 – уздовж . Вiсь 2 залишається спрямувати перпендикулярно площинi 1 i 3 так, щоб утворилася права система. Окрiм того оскiльки , вектор , напрямлений протилежно , тобто у вiд’ємному напрямку вiсi 1. Тодi
(22)
Компоненти цих стовпцiв можна виразити через iнварiанти Манделстама:
(23)
З урахуванням цих спiввiдношень, внесок дiаграми рис.1 може бути записаний в видi, в якому третiй i четвертий знаменники приймають найбiльш простий вид:
(24)
Вiдповiдно, вимагаючи щоб третiй i четвертий знаменники дорiвнювали нулю, отримаємо систему рiвнянь
(25)
Розв’язуючи цю систему отримаємо умови на пiдмножину множини стовпцiв
по компонентах яких здiйснюється iнтегрування в (24), на якiй дорiвнюють нулю одночасно третiй i четвертий знаменники. Цю пiдмножину, яку далi будемо називати << пiдмножиною 2>> утворюють стовпцi, компоненти яких задовольняють системi рiвнянь:
(26)
Умова означає що випадок ми збираємось розглядати як границю виразу (24) при наближеннi Бiльш докладно цю границю ми розглянемо далi. Пiдмножина 2, яка визначається рiвняннями (26) також як i розглянута вище пiдмножина 1 вносить в iнтеграл (24), або в (21) внесок найбiльшого можливого порядку . Розглянемо тепер послiдовно внески пiдмножин 1 i 2 в iнтеграл, що вiдповiдає дiаграмi рис.1.
3 Розрахунок внеску пiдмножини 1 в iнтеграл для дiаграми рис.1
Для опису внеску пiдмножини 1 зручно розглядати iнтеграл в змiнних iнтегрування тобто в видi iнтеграла (1), в той час як для пiдмножини 2 буде зручнiше виходити з представлення iнтегралу в видi (21). Обираючи вiсi координат таким чином щоб вiсь 3 була спрямована уздовж вектору вiсь 1 була спрямована перпендикулярно вiсi 3 в тiй площинi, в якiй лежать всi чотири вектори а вiсь 2 була перпендикулярна цiй площинi i утворювала з вiсями 1 i 3 праву систему координат, для iнтеграла
(1) отримаємо вираз:
(27)
Пiсля перетворень з урахуванням спiввiдношення iнтеграл можна переписати в видi:
(28)
Далi зручно перейти в iнтегралi до сферичних координат якi введемо у звичайний спосiб:
Сенс переходу до сферичних координат полягає в тому що пiдмножина 1 тепер описується дуже простими рiвняннями:
(31)
Отже, кожна точка областi iнтегрування визначається чотирма координатами
Якщо взяти довiльну точку, що належить пiдмножинi 1, то координати i визначаються системою (31). Координати i можуть бути довiльними в звичайних iнтервалах для сферичних змiнних. Отже змiнюючи i ми будемо зсуватися з обраної точки уздовж пiдмножини 1, а змiнюючи i ми будемо змiщуватися iз вiдповiдної поверхнi в областi iнтегрування в (30). Отже уздовж поверхнi (31) пiдiнтегральний вираз має максимум величиною . При цьому <<ширина максиму>> визначається залежнiстю пiдiнтегрального виразу вiд змiнних i . Як обговорювалося ранiше у вступi, ця <<ширина максиму>> є по для кожної з цих змiнних. Це буде далi пiдтверджено бiльш докладними мiркуваннями. Але перед тим буде зручно вiддiлити внесок пiдмножини 1 вiд внеску пiдмножини 2, бо iнтеграл (30) мiстить внески обох пiдмножин.
Для вiддiлення внеску однiєї пiдмножини вiд внеску iншої, розглянемо процедуру, яка проiлюстрована на рис.2,рис.3,рис.4.
Припустимо ще не наближено до нуля, але є малим. Припустимо, що ми маємо функцiю як на рис.2 з двома максимумами. Вiдстань мiж максимумами не є нульовою (в нашому випадку це так внаслiдок доведеного у попередньому роздiлi неперекриття поверхонь, що вiдповiдають пiдмножинам 1 i 2) . При цьому ця вiдстань не зменшується iз зменшенням (неперекриття має мiсце за довiльного значення ). Тому якщо ми вiзьмемо за характерний масштаб , то вiдстань мiж максимумами буде великою.
Тодi можна обрати таке достатньо велике додатне число що на кiнцях промiжку (рис.2) функцiя встигає суттєво зменшитися у порiвняннi з її значенням в точцi максимуму. Тодi внеском цього максимуму в iнтеграл вiд функцiї, будемо вважати iнтеграл по промiжку Тобто
(32)
Тут i ми позначили внески вiдповiдно першого i другого максимуму. Тодi, виходячи з сказаного:
(33)
Якщо тепер зробити замiну то мiра iнтегрування мiститиме множник в чисельнику, в той час як максимальне значення пiдiнтегральної функцiї мiститиме аналогiчний множник в знаменнику (рис.2). Пiсля того як цi множники скоротяться можемо перейти до границi Тодi як показано на (рис.2) при переходi до границi другий максимум зсувається на нескiнченiсть, i в нас залишається iнтеграл лише вiд першого максимуму в промiжку (рис.3)
Тепер ми можемо, знову ж таки в дусi методу Лапласа, наблизити до нескiнченостi (рис.4), аналiтично продовжуючи пiдiнтегральну функцiю на всю числову пряму, бо основний внесок в iнтеграл буде вносити достатньо малий окiл точки максимуму.
Граничний перехiд позбавляє нас необхiдностi задавати конкретне значення
Застосуємо тепер описану процедуру до iнтегралу (30). Отже замiсть iнтегралу (30), розглянемо iнтеграл по деякому околу пiдмножини 1, що визначається формулами (31).
(34)
Тут позначення виражає той факт, що ми вiд всього iнтегралу перейшли до iнтегрування по деякому околу пiдмножини Додатнi числа i визначають ширину цього околу i далi будуть наближенi до нескiнченостi у вiдповiдностi iз описаною ранiше процедурою.
Перейдемо тепер вiд змiнних до нових змiнних iнтегрування за формулами
Першi два множника пiдiнтегрального виразу мiстять в знаменниках по одному спiльному множнику . Пiсля їх винесення за дужки, вони можуть бути скороченi з двома множниками якi виникли за рахунок перетворення i Пiсля цього можемо переходити до границi i отримаємо
(37)
Як бачимо, пiсля переходу до границi маємо суттєве спрощення пiдiнтегрального виразу яке дозволяє вiддiлити iнтегрування по i по вiд iнтегрувань по рештi змiнних. Цей iнтеграл зручно переписати в видi:
(38)
Пiсля цього iнтеграл по можна доповнити iнтегралом по пiвколу в верхнiй, або нижнiй пiвплощинi комплексної площини i до отриманого таким чином iнтегралу по замкненому контуру застосувати теорему про лишки. Це призводить до наступного результату:
(39)
Подальше iнтегрування не викликає проблем i призводить до результату
(40)
В результатi маємо наступний вираз для внеску пiдмножини 1
(41)
Далi зручно ввести замiну
(42)
пiсля якої отримаємо:
(43)
Iнтеграл по може бути перетворений наступним чином:
(44)
Далi, пiсля замiни змiнної
(45)
В результатi розрахунок внеску пiдмножини 1 звiвся до одновимiрного iнтегралу в скiнчених границях
(46)
Цей iнетеграл вже може бути розраховано, наприклад, методом трапецiй.
4 Розрахунок внеску пiдмножини 2 в iнтеграл для дiаграми рис.1
Для врахування внеску пiдмножини 2, як вже зазначалося, зручно виходити з виразу (24). Пiдiнтегральний вираз в iнтегралi (24) є парною функцiєю вiд . Тому:
(47)
Знов, як i в попередньому роздiлi введемо сферичнi координати (29) з наступною замiною (42). Пiсля таких перетворень, матимемо:
(48)
Пiдмножина 2 у введених змiнних задається системою рiвнянь
(49)
Внесок околу пiдмножини 2 в iнтеграл (48)(позначатимемо його далi ) можемо записати в видi:
Розкладаючи в ряд Тейлора рiзницю у першому доданку формули (54) матимемо:
(56)
Граничний перехiд дозволяє суттєво спростити вираз (56). Цей вираз приймає вид:
(57)
Виконуючи iнтегрування по отримаємо:
(58)
Далi ми збираємось наблизити до нескiнченостi. Будемо перед цим вважати великою додатною величиною. Тодi:
(59)
З урахуванням цього результату легко виконати в (58) iнтегрування по . Його результат має вид
(60)
Для того, щоб позбавитись залежностi вiд i покладемо
(61)
Для подальшого розрахунку зручно ввести позначення
(62)
а також замiсть змiнної iнтегрування ввести нову змiнну iнтегрування
(63)
Пiсля цих перетворень отримаємо
(64)
Щоб перейти до iнтегрування в скiнчених границях, яке було б зручно виконати чисельно зробимо замiну:
(65)
Пiсля цiєї замiни отримаємо вираз:
(66)
Отже, iнтеграл по розраховується в скiнчених границях i пiдiнтегральний вираз не має особливостей на промiжку iнтегрування. Розглянемо тепер интегрування по . Для цього перепишемо iнтеграл в видi:
(67)
де
(68)
Покажемо, що величина є бiльшою за 1, а є меншою за (-1) i таким чином знаменники в iнтегралi (67) не дорiвнюють нулю всюди на промiжку iнтегрування.
Розглянемо рiзницю
(69)
Збираючи коефiцiєнти при ступенях змiнної чисельник цього виразу може бути переписаний в видi:
(70)
Дискриминант цього квадратичного по виразу дорiвнює
(71)
Цей дискриминант може бути оцiнений наступним чином:
(72)
Приймаючи що дiстаємо висновку що дискримiнант є вiд’ємний i чисельник виразу (69) не має нулiв на дiйснiй вiсi. Окрiм того, як видно з (70) при цей чисельник приймає значення
яке є додатним числом. Звiдси маємо, що для будь-якого рiзниця
є додатною i
Розглянемо тепер рiзницю
(73)
Цей вираз може бути перетворений таким чином:
(74)
Дискримiнант чисельника цього виразу спiвпадає з (71) i, тому є також вiд’ємним. Оскiльки при вираз (74) приймає вiд’ємне значення, то й маємо що Отже в iнтегралi (67) знаменник нiде в областi iнтегрування не дорiвнює нулю.
Для подальшого розрахунку зручно ввести позначення
Пiсля перетворень цей вираз може бути переписаний таким чином:
(78)
Замiною змiнних цей iнтеграл може бути зведений до iнтегралу по одиничному колу в комплекснiй площинi, до якого може бути застосована теорема про лишки
(79)
Для того, щоб видiлити полюси пiдiнтегрального виразу перепишемо його в видi
(80)
З урахуванням спiввiдношень отримаємо розташування полюсiв по вiдношенню до контуру iнтегрування, схематично показане на рис.5.
При аналiзi розташування полюсiв ми скористалися спiввiдношеннями
(81)
Оскiльки знаменники в обох виразах за модулем бiльшi за одиницю, вiдповiднi полюси мають модулi меншi за одиницю i, таким чином потрапляють всередину одиничного кола, тобто всередину контуру, по якому вiдбувається iнтегрування.
Застосування теореми про лишки призводить до результату
(82)
Використовуючи введенi ранiше позначення (75), цей результат зручно переписати в видi
(83)
В результатi внесок пiдмножини 2 може бути зведений до одновимiрного несингулярного iнтегралу, який може бути розрахований, наприклад, методом трапецiй:
(84)
5 Результати розрахункiв
Наведенi ранiше розрахунки дозволяють сформулювати модель пружного розсiяння мезонiв, яка враховує суму дiаграм, наведених на рис.6. Тобто до дiаграм, розглянутих вище ми додаємо дiаграми, якi вiд них вiдрiзняються замiною мiж собою чотириiмпульсiв i Окрiм того, як видно з рис.6 додана сума безпетльових дiаграм нижчого порядку. При цьому дiаграми рiзного порядку теорiї збурень входять в суму з рiзними коефiцiєнтами, що пов’язано iз рiзними ступенями константи зв’язку, множникiв що зiставляються лiнiям вiртуальних частинок i вагових коефiцiєнтах дiаграм. Оскiльки з точки зору зiставлення з експериментом, нас цiкавить лише якiсний вид диференцiйного перерiзу пружного розсiяння за квадратом переданого чотириiмпульса, ми можемо розраховувати суму дiаграм на рис.6 з точнiстю до постiйного коефiцiєнта. При проведеннi розрахункiв, ми прийняли, що роль постiйного коефiцiєнта грає множник перед дiаграмами другого порядка. Тобто, цей коефiцiєнт ми виносимо за дужки, так що коефiцiєнти при дiаграмах другого порядку становляться рiвними одиницi. Добуток всiх множникiв при дiаграмах четвертого порядку позначатимемо
Отже маємо модель з двома пiдгiнними параметрами i Всi величини розглядаються в безрозмiрному видi. Обезрозмiрювання проводилося на масу мезону, яка дорiвнює ГеВ. На Рис. 7 наведенi результати розрахунку диференцiйного перерiзу пружного розсiяння за допомогою описаної в роботi моделi з урахуванням дiаграм на Рис. 6. Цi розрахунки проведенi при таких величинах параметрiв ГеВ,,. Нажаль, експериментальних даних з мезон-мезонного розсiяння, з якими можна було б порiвняти отриманi результати знайти не вдалося.
В цiй роботi ми розглянули модель взаємодiючих скалярних полiв, як найбiльш просту для того, щоб сконцентруватися на розробцi методу розрахунку петльової дiаграми. Запропонований в цiй роботi метод можна далi застосовувати до розрахунку петльових амплiтуд розсiяння частинок iз ненульовим спiном, однак при цьому ми очiкуємо прояв механiзмiв утворення зростаючих iз , пов’язаних iз суто спiновими ефектами.
Лiтература
Feynman [1949]
R. P. Feynman.
Space-time approach to quantum electrodynamics.
Phys. Rev., 76:769–789, Sep 1949.
doi: 10.1103/PhysRev.76.769.
Pancheri and Srivastava [2017]
Giulia Pancheri and Yogendra N. Srivastava.
Introduction to the physics of the total cross section at lhc.
The European Physical Journal C, 77(3):150, Mar 2017.
ISSN 1434-6052.
doi: 10.1140/epjc/s10052-016-4585-8.
Никитин and Розенталь [1980]
Ю. П. Никитин and И. Л. Розенталь.
Ядерная физика высоких энергий.
Атомиздат, 1980.
Gribov [1968]
V. N. Gribov.
A REGGEON DIAGRAM TECHNIQUE.
Sov. Phys. JETP, 26:414–422, 1968.
[Zh. Eksp. Teor. Fiz.53,654(1967)].
Baker and Ter-Martirosyan [1976]
M. Baker and K.A. Ter-Martirosyan.
Gribov’s reggeon calculus: Its physical basis and implications.
Physics Reports, 28(1):1 – 143, 1976.
ISSN 0370-1573.
doi: 10.1016/0370-1573(76)90002-8.
Кайдалов [2003]
А. Б. Кайдалов.
Особенность Померанчука и
взаимодействия адронов при высоких
энергиях.
Успехи физических наук, 173(11):1153–1170, 2003.
doi: 10.3367/UFNr.0173.200311a.1153.
Bourrely et al. [2003]
Claude Bourrely, Jacques Soffer, and Tai Tsun Wu.
Impact picture phenomenology for -p, -p and ,
elastic scattering at high-energies.
Eur.Phys.J., C28:97–105, 2003.
doi: 10.1140/epjc/s2003-01159-7.
Fadin et al. [1975]
V.S. Fadin, E.A. Kuraev, and L.N. Lipatov.
On the pomeranchuk singularity in asymptotically free theories.
Physics Letters B, 60(1):50 – 52, 1975.
ISSN 0370-2693.
doi: 10.1016/0370-2693(75)90524-9.
Липатов [2008]
Л. Н. Липатов.
Бьёркеновская и реджевская
асимптотики амплитуд рассеяния в
квантовой хромодинамике и
суперсимметричных калибровочных моделях.
Усп. физ. наук, 178(6):663–668,
2008.
doi: 10.3367/UFNr.0178.200806m.0663.
Кураев et al. [1977]
Э. A. Кураев, Л. Н. Липатов, and В.С. Фадин.
Особенность Померанчука в
неабелевых калибровочных теориях.
ЖЭТФ, 72:377–389, 1977.
Шарф et al. [2011]
I. В. Шарф, А. В. Тiхонов, Г. О. Сохранний, К. В.
Яткiн, M. A. Делiєргiєв, et al.
Метод Лапласа для опису непружного
розсiяння адронiв i новi механiзми
зростання перерiзiв.
УФЖ, 56:1151–1164, 2011.
Sharph et al. [2012]
Igor Sharph, Andrii Tykhonov, Grygorii Sokhrannyi, Maksym Deliyergiyev, Natalia
Podolyan, et al.
On the Role of Longitudinal Momenta in High Energy Hadron-Hadron
Scattering.
Central Eur.J.Phys., 10:858–887, 2012.
doi: 10.2478/s11534-012-0056-5.
Easther et al. [2000]
Richard Easther, Gerald Guralnik, and Stephen Hahn.
Fast evaluation of feynman diagrams.
Phys. Rev. D, 61:125001, May 2000.
doi: 10.1103/PhysRevD.61.125001.
HEINRICH [2008]
GUDRUN HEINRICH.
Sector decomposition.
International Journal of Modern Physics A, 23(10):1457–1486, 2008.
doi: 10.1142/S0217751X08040263.
Li et al. [2016]
Zhao Li, Jian Wang, Qi-Shu Yan, and Xiaoran Zhao.
Efficient numerical evaluation of feynman integrals.
Chinese Physics C, 40(3):033103, mar 2016.
doi: 10.1088/1674-1137/40/3/033103.
Де Брёйн [1961]
Н.Г. Де Брёйн.
Асимптотические методы в анализе.
1961.
Sharf et al. [2012]
I.V. Sharf, K.K. Merkotan, N.A. Podolyan, D.A. Ptashynskyy, A.V. Tykhonov,
et al.
Gluon Loops in the Inelastic Processes in QCD.
2012.
arXiv:1210.3490.
Chudak et al. [2016]
N. Chudak, M. Deliyergiyev, K. Merkotan, O. Potiienko, D. Ptashynskyi,
Y Shabatura, G. Sokhrannyi, A. Tykhonov, Y. Volkotrub, I. Sharph, and
V. Rusov.
Multi-particle quantum fields.
Physics Journal, 2(3):181–195, 2016.
O. Chudak et al. [2019]
N O. Chudak, K K. Merkotan, D A. Ptashynskiy, O S. Potiienko, I Sharph, and
V I. Bregid.
The calculation of the differential cross section of hadron elastic
scattering by transferred four-momentum within the perturbation theory.
Journal of Physical Studies, 23, 01 2019.
doi: 10.30970/jps.23.1101.